Навіщо дитячу літературу ділять за статевою ознакою?.

Заглядаючи в дитячі відділи книжкових магазинів, помічаєш тенденцію останнього часу: видавці прагнуть розділити дитячу літературу на книги для хлопчиків і книги для дівчаток, причому останніх на прилавках незмірно більше. Ми давно вже не дивуємося засиллю дамських романів, вони добре розкуповуються і приносять видавцям стабільний дохід. Ще років десять тому, дивуючись безглуздості і примітивізму цього сегмента літератури, ми запитували себе: "Для кого це пишуть? Хто все це читає?" Сьогодні на це запитання відповісти набагато простіше: читають, і дуже багато, не через якусь особливу терапевтичної або, як нам навіть намагаються переконати, фізіологічної потреби жінок у такому читанні, немає. Читають саме тому, що до такого читання привчали з дитинства. Читачка дамського роману - лише вершина, підсумок багаторічних зусиль книговидавців: йому передує довга і планомірна робота з вирощування майбутньої Матері споживачки "жіночого читання".

Від 0 до 7
Сьогодні книговидавництва прагнуть ростити свого читача , особливо читачку, буквально з колиски в прямому сенсі слова. Спочатку поле засівається книжковими серіями типу "Колискові для дівчаток" . Всі їх відмінність від мальчуковий полягає в тому, що замість "Ванюша" співають "Танюша". Потім для читачок від трьох років пропонуються книжкові серії начебто "Перші слова дівчинки" . Батькам навіюється думка, що, якщо ваша дівчинка замість "мама", "лялька", "метелик" говорить щось інше, це неправильна дівчинка. Насправді видавці самі зацікавлені у формуванні такої норми, побоюючись, мабуть, що неправильна дівчинка, коли виросте, не буде читати дамських романів. Далі, після трьох, слід читати "Казки для дівчаток" . Доросла людина, знайомлячись зі збірниками казок, буде чимало здивований, виявивши, що, виявляється, "Хлопчик-мізинчик", "Олов'яний солдатик", "Кіт у чоботях" - це чоловіче читання, а "Попелюшка", "Червона Шапочка" і "Русалонька" - суто жіноче. Слідуючи цій логіці, в "жіночі казки" потрібно включити і казку Андерсена "Що чоловік не скаже, то й добре": це буде педагогічно вірно! Інша справа - "Дружини Синьої Бороди". Я довго думала, який урок могли б винести "добрі молодиці" з цієї трагічної історії? Втім, в книжці для хлопчиків вона виглядала б ще більш моторошно!

Укладачі дитячих збірок з ярликами "М" і "Ж", точніше, "М" і "Д", керуються в першу чергу статевою приналежністю головного героя. Хлопчики ліворуч, дівчатка направо; одним - "про чаклунів і принців", іншим - "про фей і принцес". Спадщина братів Грімм, Шарля Перро та Ханса Крістіана Андерсена книговидавці вже давно роздерли на дві частини (незрозуміло, правда, на кого працював останній, коли придумував таких дивних персонажів, як штопальна голка). Така маркетингова політика (поділ творів письменника за статевою ознакою) цілком зрозуміла як бажання видавців заощадити або придумати черговий бренд, залучити нових покупців. Незрозуміло тільки одне: чому хлопчики і дівчатка повинні йти в казковий світ різними, ніде не перетинаються дорогами. Створення казкових резервацій - затія сумнівна і навіть згубна для дитячої психіки: дитину таким чином підсвідомо переконують, що істоти протилежної статі - люди з іншої планети. Що у них все інше, навіть книжки, навіть казкові герої ... Виросте таке дитя і побіжить записуватися на психологічні тренінги, щоб знайти порозуміння з цими "загадковими" істотами. А може, всього лише і треба було читати в дитинстві одні й ті ж казки?

На щастя, ніхто ще не відміняв таке поняття, як "опір матеріалу". Ну, назвете ви, припустимо, "Деніскині оповідання" Віктора Драгунського "пустотливими історіями для хлопчиків". А цей самий Дениска візьме і розплакатися, як дівчисько, від жалості до старого плюшевого ведмедика, якого економні батьки запропонували використовувати замість боксерської груші. Для хлопчиків це оповідання? Для дівчаток? Швидше за все для тих, хто розуміє ...

З корабля - на Фейського вечірку!
Жіноча інтернет-спільнота проблему "дівчачої читання" оминути своєю пильною увагою ніяк не могло. На сайті Ourgirls.ru опублікована стаття філолога Марії Дюжаковой. Вона пише: "Книги для дівчаток важливі не стільки дією, скільки почуттям ... Якщо квіточку - то аленький, принц - прекрасний, кінь - златогрівий, а вітрила - яскраво-червоні". Словом, підсвідомо закладається уявлення, що дівчинка - це набір непристойностей. Нагадувати про те, що не "коні златогріви", наприклад, а непоказний коник-горбунок приніс удачу своєму господареві; що не прекрасного принца, а страшне чудовисько полюбила Настенька (за вірність якому і була винагороджена), марно.


Масове читання розраховане на "середнього читача", якого самі ж книговидавці і формують змалку.

"Всі дівчата мріють стати принцесами" (варіант: феями) - видавці беруть на озброєння розхожий стереотип і понеслося. Якщо ти фея, то для тебе - "Пригоди срібних фей", "Польоти з фіолетовою феєю", "Моя найбільша прикольна книжка. Стильні поради, як влаштувати Фейського вечірку" , книжки та журнали про Wings і т . п. Якщо ти принцеса - твій вибір справді безмежний: "Щоденник принцеси", "Таємниці московської принцеси", "Панночка і два принци", "Історії про перше кохання для маленьких принцес", "Що треба знати про принців? " (як з'ясовується, всього лише і треба знати, що принци бувають: А. Погані. Б. Хороші. В. Зачаровані - це насправді пункт А, що має шанс перейти в пункт Б.

Чи існують протиотрути проти цієї клишированном зарази? Борючись із нудотно-солодким чином дівчатка в літературі, Астрід Ліндгрен давним-давно створила свою "Пеппі Довга Панчоха-". Генріх Сапгір пограв в "гламур навпаки", написавши відомий вірш про жахливу принцесу і людожера, який відмовився їсти таку гидоту. Є, нарешті, у світовій літературі "Козетта", "Хайді" (останню Марина Цвєтаєва значився серед своїх найулюбленіших дитячих книжок). Мамам ж, не скупляться на дорогі альбоми "Як стати принцесою ", в якості витверезною варто було б почитати жорстку" Книгу принцес "Людмили Петрушевської.

Великі тітки про" маленьких жінок "
Але ось наші дівчата трошки підросли. Перевірених часом "Робінзона Крузо", "Тома Сойєра", "Вершника без голови" і "П'ятнадцятирічного капітана" їм не пропонують за визначенням - це читання для хлопчиків. А наших героїнь років з 8-10 привчають до того, що вони - "маленькі жінки" (є така серія в одному шанованому видавництві; справедливості заради треба визнати, що на тлі інших ця серія найбільш читабельна).

Але не будемо ханжами: дійсно, в певному віці хлоп'ячі ігри вже не здаються дівчаткам такими спокусливими, як героїні катаевского "Цветик-семицветик", і вони дійсно відчувають потребу в "своїй" літературі. Тільки де ж вона? Ще на початку ХХ століття Корній Чуковський називав "фабрикою жахів" не готичні повісті про примар і вовкулаків, а книги дуже популярної в той час у дівчаток Лідії Чарської, що набила руку на описах смертельних хвороб, пожеж, розбійницьких нападів, непритомності і конвульсій. Втім, погортай Чуковський сучасних послідовниць Чарської, він, може бути, і пробачу нещасну письменницю. У сучасних серіях "тільки для дівчаток" і почуттів якось замало, вони створюються за принципом "одна книга - одна проблема" ("новенька в класі", "краща подружка поїхала далеко", "важко бути старшою сестрою "," коли батьки розлучаються "і т. д.).

" Маленькі жінки заміжня "
На заключній стадії підготовки" правильних "читачок пропонуються " любовні романи для дівчаток ". Вони поділяються на безліч типів: шкільні ("Коханець з 9" Г ""), літні ("Відпочинок на морі обіцяв бути класним, якби не зарозумілий Юра!"), астрологічні ("Інка не вірила в астрологію, поки ...) Якщо щось і відрізняє мову цих романів від дорослих "лав сторі", так це сленгові вигуки "ну, кльово", "ну, круто", "ну, зашибісь". Як ненависний повинен бути деяким видавцям Дж. Баррі , який придумав "Пітера Пена" - хлопчика, який не бажав дорослішати, та ще спокушає своєю занепадницькі філософією дівчинку Венді! Адже юним читачкам потрібно якомога швидше розлучитися зі своїми дитячими фантазіями і стати схожими на дорослих тітоньок, для яких понаписувано стільки прекрасної макулатури!

Втім, і класику ще ніхто не відміняв. Пушкін - наше все, навчання - світло, а невчення - тьма ... Нещодавно в Будинку книги на Арбаті я мало не розплакалася. Видавництво "ЕКСМО" запустило серію "Класики про кохання для дівчаток" . Милі книжечки невеликого формату, а на обкладинці все стрічки, стрічки ... Одна з них називається: "А. С. Пушкін." Капітанська дочка "". За логікою, для хлопчиків слід було б запустити серії "Класики про війнушку" (М. Ю. Лермонтов. "Бородіно") або "Стрілялки для пацанів" (А. С. Пушкін. "Євгеній Онєгін") . А стільки ще дивовижних проектів можна придумати на класичному матеріалі - з обов'язковим розподілом класики на М і Ж! "Розумію, що повинні бути чоловічі та жіночі туалети. Але до літератури це, по-моєму, не підходить", - говорила Ганна Ахматова. Краще й не скажеш .