Від двох до п'яти. Глава п'ята. II. Стіховой підхваті.

Потяг до римованим звуків властива в тій чи іншій мірі всім
дітям від двох до п'яти: всі вони із задоволенням - можна навіть сказати, з
захватом - віддаються тривалим ігор у співзвуччя. Трирічна Галя каже,
наприклад, своєї матері:
- Мама, скажи: Галюнчік.
Мама каже:
- Галюнчік.
Галя римує:
- Мамунчік.
Тоді мати каже:
- Галюха.
А Галя:
- Мамуха.
Мати:
- Галушка.
А Галя :
- мамушке.
Мати:
- Галіще:
Галя:
- Маміще.
Мати:
- Галубуха.
Галя:
- Мамумуха.
І так далі. Іноді ця ріфмовая гімнастика триває десять - п'ятнадцять
хвилин. Дівчинці вона дуже подобається, тому що, очевидно, задовольняє
нагальної потреби дитячої мозку. "Коли моя винахідливість
закінчується, - пише мені Галина мати, - я переходжу на інше слово і кажу:
Телефон. Галя каже: Барматон. - Телефоніще. - Барматоніще і т.д.".
Аналогічний запис у Ф. Вігдоровой:
"Я кажу: Сашуля.
Саша відповідає: Мамуля.
Я. Сашок.
Саша. мамок.
Я. Сашенція.
Саша. Маменція, Марктвонція ".
Чудово, що кожному з цих римованих відзвуків дитина всякий
раз додає той же ритм, який він уловлює в щойно почутої фрази.
Чотирирічна Мурка мчала на уявному коні і кричала:

Треба бити
Коня сильніше,
Щоб віз
Мене швидше!

А Льоня ( трохи старший) відразу ж відгукнувся чотиристопним хореєм:

Чим швидше,
Тим погані!

Чим швидше,
Тим погані!

М. Л. Чудінова, вихователька дитячого саду Фрунзенського району
Москви, повідомляє:
"У старшій групі є своєрідна гра: хто-небудь з дітей
пропонує:" Давайте смішити ", і кілька людей починають підбирати
рими: "Хлопчики - стаканчики", "Дівчатка - тарілочки", "Левочка -
мотузочок", або просто вигадують безглузді поєднання слів, на кшталт
"скриню-Кундук- пундук ", і чим безглуздіше слово, тим діти голосніше
регочуть" *.
______________
* М. Л. Чудінова, Російські народні загадки, прислів'я, приказки.
Збірник "Вихователі дитячих будинків про свою роботу ", М. 1948, стор 292.

Нещодавно в журналі" Сім'я і школа "з'явилася стаття М. Микулинський" Як
ми розвиваємо мислення і мова сина ", там говориться про те ж:
"Славік не тільки знає багато віршів, але і сам пробує" складати "їх.
Хоча його творчість ще досить примітивно, все ж у ньому явно помітні
почуття ритму і рими. Часто Славік запитує: "А так підходить?" - і
вимовляє римовані слова, чи рядки ("грілка - тарілка", "добре
їсти - маму слухати" та ін.) Іноді ж під риму він підбирає
безглуздий набір звуків і питає:
- А так підходить: ложка - барабошка, стіл - балол, папуга - дугагай?
Я пояснюю, що хоча і підходить, але таких слів: "барабошка", "дугагай"
і "балол" - в російській мові немає. Славік явно засмучений.
- А як же тоді? - мало не зі сльозами запитує він.
Я підказую: "ложка - ніжка", "поплутав - вгадай", "стіл - козел".
Обличчя дитини осяває щаслива посмішка, він шепоче почуті рими,
намагаючись їх запам'ятати. Тепер він все рідше вимовляє безглузді рими, а
коли і вимовляє, сам сміється, знаючи, що говорить дурниці "*.
______________
*" Сім'я і школа ", 1955, ь 11, стор 8.

Такі підхоплення співзвуч - завжди діалоги. Але нерідко трапляється
спостерігати самотнє самонасолодження римами, коли дитина винаходить
співзвуччя без всяких партнерів. Л. Пожарицька повідомила мені такий монолог
п'ятирічного Вови:

Це хіба ложка?
Це просто кішка.

Це хіба пічка?
Це просто свічка ...

І так далі - дуже довго - в тому ж роді.
І ось що зробила, наприклад, зі словом "молоко" Тетянко Зенкевич, трьох
з половиною років, коли їй знадобилося ввести його у вірш:

Том, Том, Том ...
Ешу кашу з молоком.
Томі, Томі, Томі ...
Ешу кашу з молокомі.

Чотирирічна Світлана Гриншпун викрикувала при прощанні з матір'ю:

До побачення, будь здорова,
Піонерчатое слово!

Вона відчула, що, якщо скаже "піонерське", ритм у неї вийде
кульгавий, і для порятунку ритму в одну секунду винайшла "піонерчатое".
Едда Кузьміна, чотирьох з половиною років, співала вірші Маршака:

Мій веселий дзвінкий м'яч,
Ти куди помчав навскач?

Потім переробила перший рядок на свій лад і миттєво відчула,
що внаслідок трансформації першого рядка потрібно переробити і другу. Таким
чином, у неї вийшло:

Мій веселий дзвінкий м'ячик,
Ти куди помчав вскачік?

Трирічна Ната Левіна:

Кот під деревом сидить,
Кашу манну едіт.

І ще:

Ах, папулька-катапулька,
ти вставав чи ні?

вставати - знову-таки жертва віршованого ритму, так як дівчинка до
цього часу досконало засвоїла форму встаєш.
Бойкий і тямущий Валерик, яка виховується в одному з дитячих садів
Ленінграда, має здатність говорити на зразок раешника "в риму", і
чудово, яким радісним сміхом навколишнє його дітвора зустрічає трохи
не кожну риму, якої він хизується в розмові.
Це дуже вірно зазначено у записках виховательки О. М. Колумбілой.
"Діти, - записала вона, - грають у фанти, і Гарік запитує Валерика:
- Що ж хочеш ти купити?
Валерик. Хочу купити ведмедику тапи і надіти йому на лапи. (Діти,
спостерігали за ходом гри, сміються.)
Гарік. тапи - так не говорять, треба сказати: тапочки, тапки або туфлі,
сандалії.
Валерик. Добре. Купую ведмедику тапочки і вдягаю йому на лапочки. (Діти
знову сміються.)
Сміх повторюється знову, коли Валерик по ходу гри говорить:

А ще хочу купити машину
І посадити ведмедика в кабіну "*.
______________
*" Дошкільне виховання ", 1955, ь 4, стор 20.

Подібних прикладів можна навести дуже багато, бо колективам дітей
рима ще більше мила, ніж тому чи іншому дитині окремо.
Однорічні діти - ті, кого колись називали немовлятами, - користуються
римою не для гри , не для прикраси промови, але виключно для її
полегшення.
При нерозвиненому голосовому апараті немовляті значно легше
вимовляти схожі звуки, ніж різні. Легше, наприклад, сказати "покочі
ночі", ніж "доброї ночі". Тому - чим менша дитина, чим гірше володіє
він промовою, тим сильніше його тяжіння до римі.
Це звучить парадоксом, але це підтверджується величезною кількістю
фактів.
Коли перебираєш щоденники матерів і батьків, записуючих мови
немовлят, переконуєшся, що це саме так. У щоденниках неодмінно
натрапляєш на таку приблизно запис через рік чи півтора після
народження дитини:
"Без угаву базікає всяк римований дурниця ... Цілими годинами твердить
якісь безглузді співзвуччя , що не мають сенсу: аля, валя, Даля, маля ".
Коли Колі Шилову було тринадцять місяців, його мати записала про нього в
щоденнику:
" ... Любить риму. Каже: Маїму, паім, баім ".
І через півтора місяці знову:
..." Говорить якесь пана, тато, амана, баба ..."
І ще через два місяці:
"...


Вигадав ряд слів з однаковими закінченнями: Манька, банька,
Панька. Або: небальча, вальча, мальча, тальча. Або: папті, бапті ..."
". .. Іноді намагається говорити в риму: баба, Тяпка ..."
"... Підбирає іноді риму і, яка йому подобається, повторює багато
раз: базя - мазя, лазня - ваблячи і т. д. ".
" ... Коли розпустується, каже в риму нічого не значущі слова "*.
______________
* В.А.Рибнікова-Шилова, Мій щоденник, Орел, 1923, стор 58, 76, 84, 98,
118, 120. Запис на стор 84, здається, спотворена друкарськими помилками. Я відновлюю
її навмання.

Виноградова записала про свою трирічної Ірині:
"Останні дні стала співати пісеньки без слів, випадковий добір складів,
які тільки взбредут в голову "*.
______________
* Цитую за книгою Н. А. Рибников, Словник російської дитини, М.-Л. 1928,
стор 56.

Рибникова про своє дворічному Аді:
"Подовгу базікає набір слів: ванька, Ганька, Манька" *.
______________
* Цитую за книгою Н.А . Рибников, Словник російської дитини, М.-Л. 1928,
стор 72.

У моєму щоденнику про дворічну Мурке:
"Кожен день приходить до мене, сідає на чемодан і, розгойдуючись,
починає римувати співуче:

Кунда, мунда, карамунда,
Дунда, Бунду, парамун.

Це триває близько години ".
Таких цитат можна навести без кінця.
Ріфмотворство у дворічному віці - неминучий етап нашого мовного
розвитку.
Ненормально або хворі ті немовлята, які не роблять таких
мовних екзерсисів.
Це саме екзерсиси, і важко придумати більш раціональну систему
вправи у фонетиці, ніж таке багаторазове повторення всіляких
звукових варіацій.
Шляхом найбільших (хоча і непомітних) зусиль дитина до дворічного
віком опанував майже всіма звуками своєї рідної мови, але ці звуки всі
ще туго даються йому, і ось для того, щоб навчитися управляти ними за своєю
волі, він вимовляє їх знову і знову, причому заради економії сил (звичайно, не
усвідомлюючи цього) в кожному новому звукосполучення змінює один тільки звук, і
всі інші зберігає недоторканими, від чого і виходить рима.
Таким чином, рима є, так би мовити, побічний продукт цієї
невтомної праці дитини над своїм голосовим апаратом, і продукт
надзвичайно корисний: завдяки йому важка робота відчувається дитиною як
гра.
Але не слід думати, що римовані "свисти і щебет" дворічних
дітей є сама первісна форма дитячого віршика. Ні, ще
раніше, ще в колисці, ще не навчившись говорити, дитина восьми або дев'яти
місяців уже насолоджується ритмічним лепетом, багато разів повторюючи
який-небудь полюбився звук.
Не про цьому чи дитячому белькоті ми читаємо у віршах Бориса
Пастернака:

Так починають. Року в два
Від мамки рвуться в темряву мелодій,
Щебечуть, свищуть - а слова
Є про третій рік ...
Так відкриваються, ширяючи
Поверх тинів, де бути домівках б,
Раптові, як зітхання, моря,
Так будуть починатися ямби,
Так починають жити віршем.

У вірші Пастернака, мені здається, необхідно внести невеликий
коректив. У них сказано, ніби діти тільки "року в два від мамки рвуться в
темряву мелодій". Тим часом це відбувається значно раніше. Правильніше було
б сказати:

Так починають життя віршем, -

тому що на початку життя ми всі - поети і лише потім поступово
навчаємося говорити прозою.
Самій структурою свого белькотіння немовлята схильні і, так
сказати, змушені до віршування. Вже слово "мама" по симетричному
розташуванню звуків є хіба що прообраз рими. Величезна більшість
дитячих слів побудовано саме за цим принципом: бо-бо, бай-бай, ку-ку,
па-па, дя-дя, ба-ба, ня-ня і т.д. , у всіх у них така подвійна конструкція,
причому друга частина кожного слова є точним повторенням першої. Ці
звукосполучення запозичені дорослими з дитячого лепету та, отримавши від
дорослих певний сенс, знову надані дітям, але спочатку для
кожної дитини це були просто самоцільним звуки, багаторазове
проголошення яких доставляло йому безкорисливу радість *.
______________
* Коли, наприклад, дев'ятимісячний Коля Шилов став безглуздо
повторювати слово "мама" - без жодного відношення до кого б то не було, - його
бабуся допомогла йому осмислити це слово, вказуючи щоразу на маму. "Але,
- читаємо в щоденнику його матері, - як не вчить його бабуся, де мама, він
поки ще не знає ... і, як папуга, твердить" мама "(В.А. Рибникова-Шилова,
Мій щоденник, Орел, 1923, стор 43).

Чудово, що в цих екзерсису переважає жіноча рима. Майже
сімдесят відсотків вивчених мною римованих слів, вимовних дітьми до
дворічного віку, мають наголос на другому складі від кінця.
дактилічні закінчення майже ніколи не зустрічаються. Дочка моя Мура на
третьому році свого життя початку впиватися такими співзвуччями:

Біля, мобіля, Унагі, унаваляя.
Біля, мобіля, Унагі, унаваляя.

Раніше цього віку дактилічні закінчення були їй недоступні.
А дактилічні рими приходять до дитині ще пізніше. Лише в
чотирирічному віці Саша Менчинська міг повідомити своїй матері:
"- Мама, я придумав риму:" Каретному-Садова - здорова "*.
______________
* Н. А. Менчинська, Розвиток психіки дитини. Щоденник матері, М. 1957,
стор 134.

Але зараз я говорю не про вірші, а виключно про римованих звуках.
Зачатки цих звуків спостерігаються вже в дитячому лепет. Про них є
послідовний запис у Павлової: коли її Адік було сім місяців і
одинадцять днів, він став повторювати багато разів: гра-гра-ба-ба-ба ... Через
п'ять днів він затягнув: аб-лям-лям-ба ... Ще через два тижні тягне без
перерви: дай-дай-пр-пр-пр ... На дванадцятому місяці він уже організував ці
звуки в хорей:

Мама-ма,
Мама-ма!

Через три тижні у нього з'явилися і інші хореї: наприклад, ня-ня-ня.
З цього матеріалу на другому році життя у нього склалося багато двоскладових
слів, вже санкціонованих дорослими, наприклад: ки-ки - кішка, тук-тук -
пароплав, цо-цо - візник, ням-ням - їжа, там-там - музика і т.д. *.
______________
* А. Д. Павлова, Щоденник матері. Записки про розвиток дитини від народження
до шести з половиною років, М. 1924, стор 27-59.

Кожне таке "ням-ням" є по суті праріфмой. Таким чином,
вже в ліпоту семимісячних дітей можна помітити зачатки римованої мови.
Спершу, як ми бачили, рима виникає у дітей мимоволі: така
структура їх белькотіння. Без співзвуч вони не можуть обійтися. "Батя, Ватя, матя,
сатя" - це просто легше сказати, тому що в кожному з цих слів змінюється
лише один-єдиний звук, інші ж можна повторювати за інерцією.
Але саме тому "батя" і "Ватя" не являють собою вірша, бо справжній
вірш починається там, де закінчується автоматичне проголошення звуків і
починається сенс.