З перших рук. 31 жовтня в Росії відзначається День сурдоперекладача - сурдопереклад професія свято.

Цей день був установлений у січні 2003 року з ініціативи Центрального правління Всеросійського товариства глухих. Мета - привернути увагу здорових людей до проблем глухих і слабочуючих людей. На тисячу інвалідів по слуху в Росії припадає три сурдоперекладача. Це катастрофічно мало: в маленькій Фінляндії, наприклад, їх у сто (!) Разів більше.
Кожен з нас бачив в транспорті або на вулиці активно жестикулирующих людей. І напевно вас при цьому охоплювало почуття незручності або сором'язливості. Боляче усвідомлювати, що поруч з нами живуть ті, кому ніколи не почути співу птахів, шелесту листя, дзюрчання струмка, сміху власної дитини ... Якщо б у глухих не було своїх перекладачів, то слабка ниточка розуміння, яка тягнеться від таких людей до тих, хто здоровий, і зовсім би обірвалася. І мало хто знає, що професія сурдоперекладача - одна з найбільш затребуваних у Росії, адже у нас проживає близько 13 мільйонів глухих і слабочуючих. Але ж навіть сліпа людина інформаційно багатшими глухого: він має можливість підтримувати бесіду, слухати радіо і ТБ. За словами координатора Омської служби сурдоперекладу Ольги Бєлоглазова, будь-яка ситуація, з якою може зіткнутися нечуючих осіб, вимагає участі сурдоперекладача. Це юридичні, економічні, соціальні питання, проблеми працевлаштування - список майже нескінченний!
Сурдоперекладач - не тільки затребувана, але і глибоко шанована професія. «Чітчікі жестів», як їх тоді називали, вперше об'єдналися в гільдію ще при імператриці Марії Федорівні, дружині Павла I. Імператриця сприяла тому, щоб навчання глухих людей, особливо дітей, стало справою держави. За її запрошенням до Росії прибули кращі європейські вчителі, які заклали основу вітчизняної сурдопедагогіки. Майже два століття тому, у вересні 1926 року, в нашій країні було створено Всеукраїнське товариства глухих (ВОГ), а в 1929 році на II з'їзді ВОГ було піднято питання про організацію сурдоперекладу.


Але пройшло цілих шістдесят років, перш ніж телевізійна програма новин «заговорила» жестами і мільйони нечуючих отримали можливість дізнаватися новини, як сказали б ми зараз, в онлайновому режимі. І сама посаду сурдоперекладача ще довго не визнавалася повноцінної професією; лише в 1992 році за клопотанням Центрального правління ВОГ міністерством праці РФ вона була внесена до тарифно-кваліфікаційний довідник.
Сьогодні людей цієї професії в нашій країні - одиниці. Низькі зарплати, відсутність технічної бази, а головне навчальних закладів, в яких можна отримати спеціальність сурдоперекладача, можуть привести і до остаточного вимирання цієї спеціальності. А адже професія сурдоперекладача багато до чого зобов'язує. Потрібно мати терпіння, толерантність до хворих людей і врівноважений і м'який характер. Тому, напевно, більшість російських сурдоперекладачів - з родин, де є не чують люди.

Сурдоперекладачі належить освоїти досить складну науку. По-перше, це мова жестів, який зрозумілий глухим у всьому світі. По-друге, це пальцева абетка (дактилолог), за допомогою якої глухі говорять мовою тієї країни, де вони живуть. І хоча вважається, що мова жестів набагато біднішими мовного, навчатися сурдоперекладу доводиться все життя. За визнанням самих сурдоперекладачів, їх професія дуже цікава, вона ніколи не дасть занудьгувати, настільки широкий спектр питань, які вона зачіпає. І найголовніше, ви ніколи не будете замислюватися, чи потрібен кому-небудь вашу працю, адже ви виконуєте гуманну і надзвичайно відповідальну місію прилучення нечуючих громадян до повноцінної участі в житті навколишнього суспільства.